|
07 лютого 2011
Кажуть, народжених у великі свята Господь обдаровує талантом. Цю думку підтверджує і приклад Зеновія Куйбіди— художника, директора й засновника cтрийської Школи мистецтв.
Нащадок запорізького козака, який невідомо чому поселився в нині уже селищі Букачівцях — одному з "кутів" знаменитого чотирикутника: Галич-Рогатин-Бурштин-Букачівці, він побачив світ на свято Стрітення Господнього 1949 року. Згідно з церковними святцями, дитину мали наректи Трифоном чи Ізидором. Але тато — швець і мама — домашня господиня уподобали для сина (старшою була донька Стефанія) ім'я, що означає Богоугодний і походить від головного давньогрецького бога Зевса.
Хоч батьки вважалися простими людьми, інтуїтивне передбачення не зрадило їх. У Зеновія щедро поєдналися богатирська міць тіла і художній талант розмаїтої палітри. Від усвідомлених літ дитинства хлопець захопився малюванням і вже в шкільному віці копіював олійними фарбами відомі картини так досконало, що не одразу було відрізнити копію від оригіналу. Випробовував і свою творчу фантазію.
Довідавшися з газети про набір до Решетилівського художнього училища на Полтавщині, 15-річний підліток сам-один звіявся туди, звідки через два роки привіз диплом. Потім була військова служба. Відтак — п'ять років стаціонарного навчання у теперішній Львівській Академії мистецтв.
З педагогів-митців на 3еновія Куйбіду найпомітніший вплив мали: в училищі — Іван Тригуб, в академії — Іван Якунін. Останній навіть керував його дипломною роботою — великим барельєфом з кованої міді "Людина і природа", встановленим у вестибюлі Львівського лісотехнічного інституту. Інших секретів образотворчого мистецтва навчався у славетних художників минулого. Цим першим монументальним твором 3еновій Куйбіда започаткував серію робіт як художник-монументаліст, при чому у всіх техніках. Чималі за площею керамічні та скляні барельєфи, сграфіто, вітражі, розписи прикрашають громадські, торгові, виробничі, культурні, мистецькі приміщення в Калуші, Моршині, Стрию. Вони позначені не тільки його мужніючим талантом, але й фізичною силою. Скажімо, працюючи над мозаїчним панно "Чотири пори року" для моршинського санаторію "Нива", майстер майже півроку провів на риштуваннях. Година-друга вгорі, короткий перепочинок на землі, відро з розчином у руку — і знову догори. Без козацької міці-здоров'я впоратися із замовленням не зміг би.
Змінювались підприємства і посади — художник Львівського художнього фонду, Стрийського філіалу Львівського художньо-виробничого комбінату, завідувач художніми майстернями Стрия, Миколаєва, Сколе, Моршина, а від 1992 року — директор Стрийської школи мистецтв.
Змінювався й час, сімейні обставини, соціально-економічні умови, на зламі московсько-комуністичної імперії постала незалежна Україна. Все це внесло корективи у творчу палітру митця, одного з найактивніших членів літературно-мистецького об'єднання "Хвилі Стрия". З 1989 року Зеновій Куйбіда є членом громадської організації "Просвіта", з 1990 року — в організації "Народний рух України", неодноразово обирався депутатом Стрийської міської ради.
Облаштувавши собі майстерню на горищі власної оселі, 3. Куйбіда отримав менш чи більш сприятливі можливості творити, коли є вільний час, або коли приходить натхнення. Він відійшов од монументального мистецтва й скульптури (найкращий твір — надгробний бюст стрийського художника-графіка Остапа Оброци) і зосередився на олійному живописі, чим відкрив нову грань свого таланту. Нині в його доробку — близько двохсот полотен: портрети, пейзажі, натюрморти, тематичні твори, навіть батальні.
Адміністративні, побутові клопоти відсували в часі першу персональну виставку, і лише в 2002 році митець спромігся її зорганізувати. Поцінувачі образотворчого мистецтва в Стрию, гості змогли повноосяжно заглибитися в тематику, образний світ творчості краянина. Друга персональна виставка "Палітра рідного краю" відбулась з нагоди 60-тилітнього ювілею митця 15 лютого 2009 року. Проте, роботи Зеновія Куйбіди неодноразово були представленні в колективних звітах мистецького об'єднання "Хвилі Стрия" та обласних виставках у галереях Львова, зокрема "Весняні настрої".
У портреті 3. Куйбіда прагне передати духовне багатство кожного персонажу специфічно художніми засобами — легкістю композицій, лінійними, часто дещо алегоричними ритмами, витончено-точною лінією. Пейзажі мають конкретну географічну адресу, в кольорі та в композиції несуть певний спогад, сплітають воєдино життєві враження й уявлення про "ідеальний образ" краси. Тематичні полотна відзначаються широчінню художнього мислення, живим розвитком дії, нерідко філософським заглибленням в об'єкт зображення, часовою довготою. Від натюрмортів віє вранішньою свіжістю, палаючими барвами. Послідовник реалізму, митець деколи використовує імпресіоністичні елементи. Не випадково саме натюрморти передусім хотіли б мати в своїх колекціях іноземні любителі мистецтва.
Навіть не знаючи прізвища і походження митця, легко прочитати на його, без жодного винятку, полотнах, що він українець. Настільки вони просякнуті національним духом, світобаченням, тематикою, психологією. Іноді здається, що вони й пахнуть прикарпатським, карпатським подихом землі, дерев, квітів, води, неба. З цього зіткана його художня палітра.
У галереї портретів пензля 3. Куйбіди — ціле гроно імен: Тарас Шевченко, Микола і Корнило Устияновичі, Іван Франко, Олекса Бобикевич, Наталія Кобринська, Остап Нижанківський та інші попередники, а з сучасніших — Петро Обаль, Борис Загорулько, Віктор Романюк і ще довгий ряд. Найбільш виразними з пейзажних творів виглядають, зокрема, "Пізня осінь", "Ранкова тиша", "Дорога на Стинаву". З натюрмортів — "Польові квіти", натюрморт з калиною. З тематичних — передусім філософські полотна "Спас", "Благословення", а також "Діти - квіти", "Розрита могила", "Опришки". Частина його творів уже посіла належне місце в музейних і приватних збірках на Батьківщині, в Німеччині, Франції, Америці, Канаді.
Багато часу витрачає художник на керівництво Школою мистецтв, де одразу веде клас живопису і скульптури і де поруч з ним працюють художниці — дружина Лідія та старша донька Зеновія. Молодша донька Надія також стала самобутнім музикантом, педагогом, працює поруч з батьками. Вона завершила формування в цій школі родинного "квартету". І вже твердо зіпнулися на ноги четверо онуків, представників третього покоління мистецької родини Куйбідів.
Тож як тут не згадати знову крилатий вислів: "Козацькому роду нема переводу". І ніколи не буде!
За матеріалами статті Романа Пастуха та наданими Зеновією Куйбідою.
