|
12 лютого 2011
Поезіє, ти для покликаних — манна,
Для бджілки, що крила воскує Ікару,
для спраглих за словом — ковток нектару,
для решти — чужа, бо незнана.
Мирослава Кулик
Пропоную любителям поезії третю книжку віршів Мирослави Кулик — "Незабудка". "Ця збірка — чисте джерело думок і почуттів, не замулене брехнею, штукарством, намаганням виставити себе напоказ у літературній вітрині. Це справді молитва серця відкритого для світу у істинній любові".
Мирослава Кулик народилась 14 травня 1948 року в с. Запитів Кам'янка - Бузького району Львівськлої області. За освітою інженер. Її вірші надзвичайно гарні! Авторка майстерно добирає кожне слово.
Зустріч з такою поезією торкається найтонших струн душі читача, змінює його. Відкриває невичерпні джерела лірики, що живляться теплом і світлом сонця, чистими кольорами квітів і трав, співом птахів і буянням усього живого. В цих віршах — краса, добро і благо людини на рідній землі, яка живить дух, зміцнює волю, дарує щастя.
Дещо з поезій:
* * *
Вже не треба ні багатства, ні слави,
ані птахи синьої пера.
Тільки пахли б стиглим кмином трави,
пахла б клеєм слив старих кора.
Тільки б вишиту сорочку міль не з'їла.
Не поплямила б років іржа.
Бо своя сорочка ближча все ж до тіла,
аніж та, позичена, чужа.
Тільки б землю рідну чути під ногами.
Пити воду із її криниць.
І молитися під тими образами,
де молились предки, впавши ниць.
* * *
Душа звільнилася від суєтного бігу.
Тож в тиші срібній сяюча, стоїть.
Як сад старий-старий, що скинув у відлигу
важкі сніги з високих верховіть.
Земні скарби їй зовсім не потрібні.
Марнота все. Ні втіхи, ні тепла.
А щастя — притулитись в тиші срібній
до ангела незримого крила.
А щастя — виплітати срібне коло
із молитов старих солодких слів,
бо лиш у ньому чути Божий голос.
