Автор Нестор
|
21 листопада 2010
Якось в дитинстві мені приснилося Море. Я ніколи його не бачив, але одразу його впізнав, зрозумів, що саме цей безкінечний простір води- Море! Я стою на лінії, що ділить світ навпіл: одна половина, та, що суха- позаду мене, а друга, вщент налита водою- перед моїми очима.
Коли я прокинувся, то запитав про Море своїх батьків. але вони ніколи не бачили Моря, тому нічого мені не змогли відповісти. Тоді я став питати про Море у жителів нашого містечка, але ніхто з них не бачив Моря, і тому не зміг нічого про нього сказати. "Невже вам ніколи не кортіло подивитися на Море?"-питав я у людей. Дехто засоромлено шепотів мені на вухо, що колись йому начебто дужжже кортіло, що подивитися на Море бодай одним оком крізь щілини між пальцями долонь того, хто тобі забороняє бачити Море, було найзаповітнішою мрією його дитинства, але вона чомусь так і не здійснилася...
"Чому ж так і не здійснилися ті мрії?"- питав я подумки самого себе. І одного чудового дня покинув дім і пішов шукати Море. Бо у мене також народилася особисто МОЯ найзаповітніша мрія дитинства- бачити Море...
Я йшов світами, волочачи за собою торби суму за рідною домівкою, допомогти нести які не зміг би жоден із тих, кого я стрічав на своєму шляху. Але єдине, що тримало мене на ногах- Море. Воно було десь онтам, за тим лісом, за тією горою, під отим Місяцем, що здирався по нічному небу вгору, задоволений, що чистий, бо щойно купався у моєму Морі. Як же я заздрив Місяцю, який відбивав світло- ні, не Сонця, а Місячної доріжки, яка іскрилася в Морі під його, Місяцевими ногами!
Пані Ганно! Гарні ваші твори, пишіть і надалі....
Заходьте в гості www.vip...